Проєкт в Уганді

«Діти й молодь в Уганді вміють щиро радіти й ділитися тим, що мають, навіть коли мають зовсім небагато.»

Я дякую Богу за те, що маю. Тепер я розумію: не кожен може дозволити собі м’яку постіль, поїсти двічі на день чи вдягнути нову футболку.

Діти й молодь, яких ми зустріли, дуже талановиті. Їм потрібні освіта, добре виховання й хтось, хто допоможе зростати. Вони прославляють Бога за те, що мають, а не скаржаться на те, чого бракує.

Після поїздки завжди важко повертатися до звичного ритму. Діти, молодь і сім’ї, яких ми зустріли, лишаються в серці назавжди, навіть якщо більше їх не побачиш.

«Іноді ми отримуємо більше від тих, кому хочемо послужити.»

Я зрозуміла це вже вдома, коли був час усе осмислити. В Уганді неможливо лишитися байдужою: після побаченого більшає вдячності Богу за щасливе дитинство й за звичайні речі, як ліжко чи постільна білизна.

Я побачила, що люди можуть бути щасливими й без купи грошей чи брендових речей. Жити, бути здоровим і ситим — для когось це вже велике щастя. Дехто з них став для мене прикладом мудрості й натхнення.

Я отримала більше, ніж змогла дати. Ця поїздка змінила й збагатила мене, мій духовний стан, подарувала багато нових друзів і надихнула ще більше служити іншим.

«Я відчуваю, що Бог не помилився, дозволивши мені послужити на місії.»

Місія допомогла мені заново відкрити очі й по-новому подивитися на світ. Спілкування з іншою культурою спонукає переосмислити власні переконання й цінності, а зустрічі з людьми, які живуть у складних умовах, — побачити благословення у своєму житті.

Реальність в Уганді виявилася не такою, як ми знали. Для багатьох життя тут — щоденна боротьба за найнеобхідніше. Діти ростуть у суворих умовах і змалку вчаться терпіти й не здаватися.

Ця поїздка навчила мене глибше довіряти Богу у труднощах і жити за словами «Люби ближнього свого, як самого себе» (Мт. 22:39). Я дуже вдячна Йому за цей важливий і в чомусь важкий досвід.